РІВНЕНСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ(До 80-річчя від дня народження)
Під час виставки в «Мистецькому арсеналі», присвяченій фільму «Тіні забутих предків». Київ, 23 квітня 2016 року
Безмежно популярний, талановитий, безсоромно харизматичний. Іван Миколайчук став тим, кого сьогодні називають секс-символом у кіно. На його честь називали астероїди, ним захоплювались найвідоміші люди планети, а він все життя мріяв накрити 5-кілометровий стіл для односельців із їжею та напоями.
15 червня 2021 року відзначаємо 80 років від дня народження Івана Миколайчука.
Про Івана Миколайчука у рідному селі Чорториї в Чернівецькій області згадують щороку. Місцеві розповідають, що після смерті митця туди вперше прилетіли зимувати лебеді, і тепер це повторюється з року в рік. Птахів навіть назвали «Івановими» та постійно ними опікуються. Кажуть, що це його душа повернулася на рідну землю.
«Тіні забутих предків», «Білий птах із чорною ознакою», «Пропала грамота»… Всього 34 ролі, 9 сценаріїв, 2 режисерські роботи та 46 років життя. Важко не погодитись, що якби Миколайчука так швидко не забрав рак, то українське кіно було б зараз зовсім іншим.
Коли про нього розповідають біографи, то часто наводять цитату режисера Сергія Параджанова: «Я не знаю більш національного, більш народного генія… До нього це був Довженко». Тим не менш, для того, щоб стати визнаним генієм кіно, Миколайчуку довелося буквально доводити свій талант.
Іноземні кінематографісти потім навіть дивувалися тому, звідки у простого сільського лобуряки із багатодітної родини така харизма, як йому вдалося стати відомим та настільки вражати акторською грою, якщо у нього не було партійних зв’язків.
Його талант визнавали і прості глядачі кіно. Вдова актора Марія Миколайчук якось розповідала, що мішками отримувала листи від його прихильниць, які писали щось на кшталт: «Я знаю, що ви жонатий, але думаєте, що ваша жінка краща, ніж я?» І докладали фотографію.
Сьогодні він би, мабуть, викладав би акторську майстерність та режисуру, зміг би відзняти ще десяток кіношедеврів. Був би тільки час і свобода творити.
15 фактів з життя Івана Миколайчука
15 червня 1941 року у селі Чорториї Кіцманського району Чернівецької області в сім’ї прохідника-залізничника народився Іван Миколайчук, видатний український кіноактор, сценарист, режисер та письменник, лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Його називали «душею українського кіно», генієм сучасності, «народним» артистом через те, що його знали і любили мільйони, хоча від держави він мав звання лише «заслуженого».
1. Іван був четвертою дитиною із тринадцяти у родині Василя й Катерини Миколайчуків. До повноліття дожило десятеро. Більшість так і залишилися жити в рідному селі, працюючи хто будівельником, хто метеорологом. Старша сестра Фрозина Грицюк та її син Василь нині доглядають меморіальний Музей-садибу Івана Миколайчука, відбудованого на місці старої батьківської хати в Чорториях.
2. Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. І була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. У селі існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.
3. Іван Миколайчук був не лише актором та режисером, але й сценаристом та автором музичного оформлення багатьох своїх фільмів. А перший кіносценарiй – «Живий хрест у мертвій діброві», в основі якого лежала достовірна історія про сільських Ромео і Джульєтту, він написав у 17 років.
Іван Миколайчук прекрасно грав на багатьох музичних інструментах. Фото: ukrinform.ua
4. Крім акторської, в Івана Миколайчука була і музична освіта: у 1957 році він закінчив Чернівецьке музичне училище за спеціальністю «хормейстер художньої самодіяльності». Гарно співав, добре грав на інструментах: сопілці, роялі, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі.
5. Зі своєю дружиною, Марією Карп’юк, Іван познайомився 1958 року під час навчався у театрі-студії при Чернівецькому українському музично-драматичному театрі імені Ольги Кобилянської. Це було кохання з першого погляду. Через чотири роки вони побралися – для цього Марія навіть відмовилася від гастролей до Бєлграда, куди мала їхати з хором Г. Вірьовки. Після фільму «Тіні забутих предків» Миколайчук називав дружину Марічкою.
Весільне фото Івана і Марічки. 1962 рік.
Фото: ukrinform.ua
6. Коли Іван вступив до Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, Марічка подарувала йому дві книжки – «Тіні забутих предків» Коцюбинського та «Художник» Шевченка. На другому курсі Івана запросили одразу на дві головні ролі: Івана Палійчука в «Тінях забутих предків» та Тараса Шевченка у фільмі «Сон».
7. Миколайчук навчався на кіноакторському факультеті Київського інституту театрального мистецтва, де потрапив до творчої майстерні відомого режисера Віктора Івченка. Його одногрупниками були Раїса Недашківська та Борислав Брондуков.
8. Саме Володимир Івченко запропонував Сергію Параджанову спробувати свого студента на роль Івана Палійчука у фільмі «Тіні забутих предків». На той час на цю роль уже був затверджений інший актор, тому Параджанов погодився швидше із ввічливості. Не очікуючи нічого цікавого, він довірив провести кінопроби оператору стрічки Юрію Іллєнку, а сам залишив павільйон. Буквально за кілька хвилин Іллєнко наздогнав режисера в коридорі студії: «Сергію Йосиповичу! Вертайтеся! Це щось неймовірне! Просто нелюдське щось! Щось за межами розуміння й сприйняття!». Пізніше Параджанов назвав Миколайчука своїм вчителем і сказав про нього так: «Я не знаю більш національного народного генія. До нього то був Довженко».
За кількістю нагород «Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннесса.
Фото: ukrinform.ua
9. «Тіні забутих предків» увійшли до Книги рекордів Гіннесса, здобувши 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях (із них – 24 Гран-прі) у 21 країні, рахуючи Італію, Грецію, Аргентину. Гарвардський університет вніс стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві. У Радянському Союзі ж фільм на довгі роки ліг на полицю. Як і «Пропала грамота» Бориса Івченка, «Білий плах із чорною ознакою» Юрія Іллєнка та інші українські фільми, визнані «надто націоналістичними».
10. Іван Миколайчук став «хрещеним батьком» вокального тріо «Золоті ключі». Саме він запросив Марічку Миколайчук та її подруг Валентину Ковальську і Ніну Матвієнко заспівати разом кілька народних пісень для фільму «Пропала Грамота». Експеримент виявився настільки вдалим, що тріо вийшло на велику сцену і зажило своїм життям.
11. У фільмі «Білий плах із чорною ознакою», у якому Іван Миколайчук з Юрієм Іллєнком був співавтором сценарію, він виписав для себе роль одного з братів-дзвонарів – упівця Ореста. Однак худрада заборонила йому зніматися в цій ролі, бо, мовляв, такий привабливий типаж не може грати роль «бандита». В результаті Ореста зіграв Богдан Ступка, а Миколайчук – іншого брата, Петра. Стрічка здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю 1971 року.
У фільмі «Білий птах з чорною ознакою» Іван Миколайчук мріяв зіграти Ореста.
Фото: radiosvoboda.org
12. Іван Миколайчук був зіркою світового масштабу. Коли картину «Білий птах з чорною ознакою» 1971 році на кінофестивалі «Fest» у Белграді побачив Ніл Армстронґ, він попросив про зустріч із Миколайчуком, потис йому руку і сказав: «Іване, із тобою я готовий знову летіти на Місяць!». А Жан-Поль Бельмондо, дізнавшись, що Миколайчук знімається в Болгарії, прийшов на знімальний майданчик і запросив на кілька годин до бару перед своїм відльотом. Коли їм запропонували перекладача, Бельмондо сказав: «Якщо двом таким акторам, щоб зрозуміти один одного, потрібен хтось іще, то акторська справа взагалі нічого не варта на цьому світі». Вони провели вечір удвох, так і не зронивши жодного слова.
13. Іван Миколайчук був надзвичайно щедрою людиною. Він мріяв накрити стіл від Чернівців до Чорториї і пригостити напоями та стравами всіх. Одного разу Миколайчук на останні гроші полетів до Чернівців, по дорозі купив столітрову бочку пива і привіз до Чорториї пригостити все село. Іншим разом він запросив до ресторану в Гідропарку на свій день народження усіх, хто зібрався послухати українські пісні, які співали гості свята.
Фільм «Пропала Грамота» більше 10 років пролежав на поличці. Фото: ukrinform.ua
14. На творчому рахунку Івана Миколайчука – 34 кіноролі, дев’ять написаних сценаріїв, дві режисерські роботи. Ще більше залишилося у планах, оскільки довгий час Іванові просто не давали зніматися чи знімати. У 1979-му йому дивом вдалося отримати дозвіл на зйомку фільму «Вавилон ХХ» за романом Василя Земляка «Лебедина зграя», де Миколайчук став і режисером, і автором сценарію, і музичним оформлювачем, і зіграв одну з головних ролей – філософа Фабіана. Вибити дозвіл на фільм допоміг секретар з питань ідеологічної роботи Харківського обкому компартії Володимир Івашко (в майбутньому – перший секретар ЦК КПУ).
15. Ще в юності циганка наворожила Івану Миколайчуку, що він проживе лише 25 років. Актор помер від раку шлунка 3 серпня 1987 року – через чотири дні після срібного весілля з Марічкою. Похований на Байковому кладовищі. На могилі встановлено білий кам’яний хрест, на якому вибито слова народної пісні.
Могила Івана Миколайчука на Байковому кладовищі. Фото: ukrinform.ua
Для літературно-мистецького календаря
підготував Олександр Мазур
P.S. Щиро раджу отримати насолоду від перегляду мого улюбленого фільму “Вавилон ХХ”