РІВНЕНСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
Щорічно у другу суботу вересня відзначається День українського кіно – професійне свято працівників кінематографії. Радимо вам заглибитись у вітчизняний кінематограф, де через невблаганність часу заховалося безліч шедеврів, які треба дивитися, вивчати й надихатися ними.
Земля (1930)
Легендарний фільм Олександра Довженка, який приніс йому світову славу. “Земля” вважається справжнім гімном праці, землеробству і людині. Довженко першим у світовому кіно показав світогляд, який якісно відрізняється від усього зображуваного раніше. Це – світогляд нації хліборобів, поетизація природи і праці. Режисер зняв гранично просту, але дуже драматичну історію селянської родини в епоху колективізації. Однак тут фірмові прийоми зйомки Довженка з довгими пейзажними планами стали справжнім тріумфом форми над змістом. Після виходу “Земля” була дуже популярна за кордоном (і досі її вивчають у світових кіновузах). Світові критики називали Довженка “Гомером кінематографа”, тоді як у Радянському Союзі стрічка була заборонена до 1958 року через надмірний натуралізм, пантеїзм і зневажливе висвітлення класової боротьби.
Тіні забутих предків (1965)
Десятки років ворогують два давніх гуцульських сімейних клани. Але серед озлобленості й помсти зароджується чиста і світла любов молодих паростків цих великих родин – Івана та Марічки. Багато випробувань доведеться подолати коханим, перш ніж поєднаються їхні серця… Така собі масштабна варіація прочитання історії Ромео та Джульєтти (за твором Михайла Коцюбинського), тільки з поправками на українську ментальність, принесла режисеру Сергію Параджанову світову популярність.
Камінний хрест (1968)
Екранізація двох новел Василя Стефаника, класика української літератури. Трагічна доля селянина Івана Дідуха, який у пошуках легкого хліба та кращої долі вирішує перетягнути родину в Канаду. Дуже цікаве поєднання виключної галицької поетичності, пейзажності та традиційних вірувань із новішою, “осучасненою” мораллю. Уся трагедія Дідуха в тому, що він ніби вириває себе з корінням із “чорнозему” – общини. І далі має сам нести “свій хрест” та відповідати за власні вчинки – один проти цього ворожого світу. Фільм на межі італійського неореалізму, занадто психологічний, аби вважатися просто “поетичним кіно”. Актуальний досі.
Вечір на Івана Купала (1968)
Це режисерський дебют Юрія Іллєнка, але фільм настільки розкішний, багатозначний та непростий, що не міг не потрапити до цього списку. Власне, в чому його головна особливість? Саме тут Іллєнко сформував творчий метод так званого “поетичного кіно”. Він шукав таку пластичну мову, яка могла би поєднати національні традиції, глибини народної культури з психікою та свідомістю сучасної людини. І знайшов! Переповідати сюжет класичного твору Миколи Гоголя немає сенсу – просто подивіться. Режисер зміг відбудувати у межах одного фільму цілий світ, де реальність і небилиці сусідять; мрії та пророцтва збуваються, навіть кара за заподіяне зло насправді існує – в самій душі людини, яка його вчинила.
Білий птах з чорною ознакою (1971)
Дуже ризикове, багато в чому революційне для свого часу кіно. Юрій Іллєнко ризикнув власною поетичною кіномовою заговорити про драматичні події нещодавнього минулого – боротьбу за утвердження соціалізму на західноукраїнських землях перед Другою світовою й одразу після неї. Батько, щоб родина вижила у період тотального зубожіння, вирішує продати синів у батраки – така у фільму сюжетна зав’язка. “Білий птах з чорною ознакою” має в собі багато рис героїчного народного епосу, у деяких деталях відчувається автобіографічність матеріалу, особливо в усьому, що стосується зображеного тут міфу про дитинство у гірському селі, перших душевних переживань на трагічному тлі історії.
Іду до тебе… (1971)
Маловідома, недооцінена лірична кіноповість про трагічне кохання Лесі Українки до революціонера-марксиста Сергія Мержинського. Саме після його смерті вона буквально за одну ніч написала один із найвідоміших своїх творів, поетичну містерію “Одержима”, про тяжку внутрішню боротьбу ліричної героїні. Фільм знятий за сценарієм Івана Драча.
Пропала грамота (1972)
Фільм “Пропала грамота” – чи не найкраща іллюстрація українського психологічного архетипу в кіно. Непереможний життєствердний дух, наявний в усіх карнавальних формах і символах, відчуття могутньої єдності народу, сповненого природної сили і волі до життя, відчуття безперервного часового плину і вічного оновлення світу, в якому ще не сказане останнє слово, – все це стверджує українців як націю, дає надію на краще майбутнє. Такі відчуття викликає довершена робота сценариста Івана Драча, режисера Бориса Івченка, зіркового складу акторів на чолі з Іваном Миколайчуком, які створили справжній шедевр українського кінематографа, що є актуальним в усі часи.
Тривожний місяць вересень (1977)
Екранізація однойменної повісті Віктора Смірнова. Головний герой, демобілізований через поранення Іван Капелюх, – людина з невиразною зовнішністю, якій доводиться відігравати ключову роль у політичному та соціальному майбутньому рідного села. Буквально боротися за нього у ролі керівника винищувального загону, який воює з місцевими бандитами. Капелюх розуміє свою виключну місію просто як справу, яку він має виконати за будь-яких обставин – і в цьому поетичність фільму, у щоденному героїзмі та самовідданості, дуже раритетних на сьогодні якостях.
Вавилон-ХХ (1979)
Одна з найкращих ролей Івана Миколайчука, естетичного символа українського поетичного кіно, який виступив і режисером фільму. Коли письменницю Марину Гримич запитали про її улюблений український фільм, вона не задумуючись назвала саме “Вавилон-ХХ”, додавши, що це – “архетипічний фільм, твір, в якому закодовано всю базову інформацію про українців”. Там і справді є усе: любов і смерть, гріх, специфічний народний гумор та мандрівний народний філософ із цапом Фабіяном, класичний фольклорний сюжет “пошуку старовинних скарбів”. І не тільки!
Лісова пісня. Мавка (1980)
“Лісова пісня” – знаменита казка-феєрія, написана Лесею Українкою за 2 роки до смерті. За фантасмогоричністю сюжету ховається реальний досвід і життєва драма людини, яка все життя, як відомо, хворіла та лікувалась. Тому у “Лісову пісню” поетеса вклала усю свою тугу за повноцінним людським існуванням, тугу за “справжнім життям”, від якого здорові люди часто тікають у світ цифрових ілюзій. Особливо актуальним фільм видається зараз, коли людина губиться серед додатків на своєму телефоні і зовсім забуває про грубу плоть життя, яка і приносить справжнє задоволення від власного існування.
Польоти уві сні та наяву (1982)
Сергій Макаров відзначає своє 40-річчя. До цього дня він легко йшов життям. Його кредо – брати, нічого не даючи, – стикаючись з реаліями повсякденного життя, привело Сергія до межі, за якою лежить або початок нового життя, або повний моральний крах. Вибір за ним. Режисер Роман Балаян створив неймовірно вільне “кіно, що дихає”, про драму людського існування, а точніше, про драму будь-якого творця, художника, мрійника. Поки він живе за власними законами і правилами, підкорює їм реальність – усе чудово, така людина ніби “літає” над світом (власне, це і віддзеркалює назва фільму). Однак, коли романтику доводиться спуститися у лоно земної дійсності, у побутову прозаїку нашого існування, його душа може не витримати.
Голод-33 (1991)
За цей фільм режисер Олесь Янчук отримав 1-й приз Міжнародного кінофестивалю кінематографічного спадку у Франції, одним із перших так голосно заявивши про цю трагедію українського народу. І, власне, започаткував певний “тренд” сучасного українського кіно, яке поки що дуже боязко і неквапом, але наближається до своїх найсвіжіших ран та болячок, аби принаймні подивитись на них у дзеркало кінематографа.