РІВНЕНСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ
Василь Шкляр − один із найвідоміших, читаних і «містичних» сучасних українських письменників. Його біографія сповнена пригод і романтики – їх Шкляр переносить і на сторінки своїх книг…
Василь Миколайович Шкляр народився 10 червня 1951 року в селі Ганжалівка Лисянського району на Черкащині. Пізніше родина переїхала до міста Звенигородки, де Василь закінчив 10-річну школу зі срібною медаллю. Потім вступив на філологічний факультет Київського університету. Водночас навчався (за обміном студентів) на філологічному факультеті Єреванського державного університету – студіював вірменську мову й літературу.
Працював у пресі. 1986 року перейшов на творчу роботу.
Член Спілки письменників України з 1978 року, Асоціації українських письменників – з 1999 року.
Друкувати свої твори почав іще школярем, з 1967 року. Окремими виданнями вийшли книжки прози «Перший сніг» (1976), «Живиця» (1982), «Черешня в житі» (1983), романи «Праліс» (1986), «Ностальгія» (1989), «Ключ» (1999), «Елементал» (2001), «Кров кажана» (2003), «Залишенець» («Чорний Ворон», 2009) та ін.
У 1988-1998 роках займався політичною журналістикою, бував у «гарячих точках». Цей досвід – зокрема, подробиці операції з порятунку сім’ї Джохара Дудаєва після його загибелі, – Шкляр потім відтворив у романі «Елементал» (2001).
У березні 1998 року був кандидатом у народні депутати України від виборчого блоку «Національний фронт».
2000-2004 рр. – головний редактор видавництва «Дніпро».
У 2015 році став одним із лідерів партії «СС Галичина».
Володіє вірменською мовою. Перекладав з вірменської та новогрецької.
Письменник заборонив перекладати свої книги на російську мову. Дружина першою читає його рукописи.
Василь Шкляр – лауреат багатьох літературних премій. Зокрема, «Золоте перо», «Золотий Бабай», за найкращий гостросюжетний роман, «Коронація слова», перша премія у номінації «Роман», «Спіраль століть», міжнародна премія в жанрі фантастики у номінації «За найкращу україномовну фантастику».
Найбільшу популярність письменникові з Черкащини приніс роман на тему історії рідного краю – «Залишенець», або ж «Чорний Ворон». Під цими назвами роман про боротьбу повстанців Холодного Яру проти більшовиків вийшов практично одночасно у двох різних виданнях 2009 року.
Саме життя Василя Шкляра теж могло б стати сюжетом книги. Чого варта тільки історія визнання його лауреатом Шевченківської премії 2011 року за книгу «Чорний Ворон». Письменник відмовився отримувати премію, поки при владі залишався тодішній міністр освіти Дмитро Табачник, якого Шкляр назвав одіозним українофобом. Помстившись патріотові за його позицію, Віктор Янукович не включив Шкляра до Указу про нагородження. І тоді Василя Шкляра визнав сам Холодний Яр – кошти, зібрані по всій Україні патріотами, були фактично рівними тим, від яких він відмовився. Це стало першою і поки що єдиною «народною» Шевченківською премією – її Василеві Шкляру привселюдно вручили під час багатотисячних вшанувань пам’яті отамана Василя Чучупаки у Холодному Яру навесні 2011 року. Ця премія – не за матеріальним, а за моральним чинником – найдорожча у колекції відзнак письменника.
За словами Василя Миколайовича, найкраща для нього премія – «це прихильність моїх читачів. Те, що мої романи мають найширший попит, вони найкраще продаються, і це для мене – найвища винагорода. Я понад усе ставлю інтерес свого читача, якого я люблю, а він мені платить тим самим».
У своїй літературній діяльності письменник принципово жодного разу не скористався спонсорською допомогою, не прийняв жодної державної нагороди.
Хобі митця – полювання на великого коропа, улюблена страва – шоколад натщесерце, за переконаннями – республіканець, характер нордичний із сентиментальним ухилом.
У 1998 потрапив до лікарні зі смертельним діагнозом, але вижив і за місяць написав свій найвідоміший роман «Ключ».
Кращі для мене книги – “Залишенець. Чорний ворон”, “Репетиція сатани”, “Елементал”, “Ключ”.
Олександр МАЗУР,
керівник гуртка літературної творчості