ВОЛОДИМИР ГНАТЮК До 150-річчя від дня народження

Опубліковано: by

ГНАТЮК Володимир Михайлович (09.05.1871 – 06.10.1926) – фольклорист, етнограф, громадський діяч. Член-кореспондент Петербурзької АН, дійсний член НТШ (1899), акад. ВУАН (1924). Народився в с. Велеснів (нині село Монастириської територіальної громади Чортківського району Тернопільської області) в багато-дітній селянській родині. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. У 1894-97 рр. брав активну участь                        у виданні журналу “Життя і слово”, в роботі комітету з відзначення 25-літнього ювілею діяльності Івана Франка. Від 1901 року – секретар НТШ, від 1916 – голова етнографічної комісії НТШ, редактор усіх її видань. Співредактор “Літературно-наукового вістника” (1898-1906), на поч. 1920-х рр. – директор “Української видавничої спілки” (під його редакцією вийшло близько 60 томів етнографічних видань). Співробітник численних періодичних видань зі зв’язків з українською діаспорою. Залишив багату творчу спадщину: понад 300 бібліо-графічних наукових праць, з них – 20 томів – з українського фольклору та етнографії. Вперше в україінській фольклористиці та етнографії поставив відповідну дослідницьку роботу на науково-методологічну основу: запровадив систематичність експедицій та упорядкованих видань, створення мережі збирачів фольклору, порівняльно-історичний метод опрацювання матеріалу тощо. Помер у Львові.

Наукова діяльність

В роки навчання почав серйозно студіювати фольклористику та етнографію, саме тоді вийшли його перші праці у часописах «Житє і слово», «Народ» та ін. Всього опубліковано майже 1000 наукових праць.

Студентом І-го курсу філософського факультету Львівського університету зацікавився фольклором лемків південних схилів Карпат.

Першу розвідку «Лірники: Лірницькі пісні, молитви, слова, звістки і т. ін. про лірників повіту Бучацького» надруковано 1896 року.

Учасники з’їзду українських письменників у Львові з нагоди 100-річчя виходу в світ «Енеїди» Котляревського, 1898 р: Сидять у першому ряду: Михайло Павлик, Євгенія Ярошинська, Наталія Кобринська, Ольга Кобилянська, Сильвестр Лепкий, Андрій Чайковський, Кость Паньківський (старший). Стоять у другому ряду: Іван Копач, Володимир Гнатюк, Осип Маковей, Михайло Грушевський, Іван Франко, Олександр Колесса, Богдан Лепкий. Стоять у третьому ряду: Іван Петрушевич, Філарет Колесса, Йосип Кишакевич, Іван Труш, Денис Лукіянович, Микола Івасюк.

У 1897 році видав першу книжку шеститомника «Етнографічні матеріали з Угорської Русі».          Під керівництвом Івана Франка редагував етнографічний збірник «Матеріали до української етнології». Видав ряд наукових праць про лемків закарпатської смуги, а також югославських русинів:

  • «Руські в Бачці» (1898),
  • «Русини в Угорщині» (1899),
  • «Русини Пряшівської єпархії і їх говори» (1900),
  • «Словаки чи русини» (1901).

Редактор творів українських і закордонних письменників, перекладав українською мовою з болгарської, польської, російської, сербської, чеської, шведської та інших літератур.

Зібрані матеріали відзначаються точністю запису і мають велике значення для дальшого вивчення культури і побуту українців, зокрема лемків. Створив регулярну мережу для збору етнографічних та фольклористичних матеріалів. Численні праці з порівняльної етнографії, мовознавства, літературної критики, упорядкування та видання фольклористичних матеріалів.

Більшість народнопісенних зразків (зафіксував понад 1500 текстів) записана Володимиром Гнатюком у селах Косівського, Бучацького, Монастирського, Старосамбірського, Стрийського, Надвірнянського повітів, на Берегівщині, Пряшівщині. Автографи зберігаються в рукописних відділах Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України.

Володимир Гнатюк виділив основні жанрово-тематичні групи фольклорного матеріалу:

обрядові пісні
історичні пісні
побутові пісні
дрібні пісні
духовні пісні
сороміцькі пісні
чужі пісні
мелодії пісень 		замовляння
драматичні
представлення
ігри
казки
байки
міфи
легенди 		перекази
новели
анекдоти (приказки)
приповідки
загадки
лікивірування.

У 1895-1903 рр. перебував у народознавчій подорожі на Закарпатті, результатом якої стало видання його шеститомної праці «Етнографічні матеріали з Угорської Русі». Лемківські фольклорні матеріали, записані під час відвідування Гнатюком Пряшівщини в 1896 і 1899 роках, ввійшли до перших трьох томів «Етнографічних матеріалів з Угорської Русі». Це записи передусім народної прози – легенд, казок, анекдотів, народних оповідань, а також пісень. Зокрема, унікальна фіксація пісенного репертуару одного села (140 текстів) – Орябина.

Володимир Гнатюк був досвідченим збирачем та текстологом фольклорно-етнографічних матеріалів. Його науково довершені тексти вирізнялися фактологічною автенти́чністю, високою текстологічною культурою. З найширшого кола текстологічних питань, що їх ставив і розв’язував Володимир Гнатюк, були такі: атрибуція фольклорного твору, встановлення його приналежності до народної традиції, принципи і засоби філологічної критики фольклорного тексту та його редагування, явища контамінації у фольклорі, джерелознавча база фольклорного тексту, його паралелі й варіанти.

Величезною є епістолярна спадщина вченого. Він активно листувався з Іваном Франком, Борисом Грінченком, Миколою Вороним, Богданом Лепким, Михайлом Павликом, Антіном Крушельницьким, Іваном Нечуєм-Левицьким та ін. За 30 років своєї дослідницької та видавничої діяльності Володимир Гнатюк опублікував близько тисячі різних за жанром праць.

Він був першим, хто вивів українську фольклористику на широкий шлях європейської науки. Іван Франко назвав Володимира Гнатюка «феноменально щасливим збирачем усякого етнографічного матеріалу, якому з наших давніших збирачів, мабуть, не дорівняв ні один». Усе багатство й розмаїття творчої спадщини Володимира Гнатюка й досі, на жаль, не вивчено. Нині нам випадає нагода осягнути створений ним золотий фонд не лише української чи слов’янської, а й світової етнології.

Професор Їржі Горак писав, що Володимир Гнатюк поряд з Оскаром Кольбергом та Франтішком Бартошем займає одне з провідних місць в історії слов’янської фольклористики, а його праці за своїм змістом, точністю запису та науковим рівнем мають світове значення.

Праці

  • «Війна і народна поезія» (1917),
  • «Гаївки» (1909),
  • «Галицько-руські народні легенди» (2 т.; 1902-1903),
  • «Гуцули» (1923),
  • «Деякі уваги над байкою» (1916),
  • «Етнографічні матеріали з Угорської Руси» (т. 1, 2, 4-6; 1897-1911),
  • «Коломийки» (3 т.; 1905-1907),
  • «Колядки і щедрівки» (1914),
  • «Народні байки» (1918),
  • «Народні новели» (1917),
  • «Народні оповідання про опришків» (1910),
  • «Національне відродження австро-угорських українців» (1916),
  • «Паленє та купанє відьом на Галичині»,
  • «Пісенні новотвори в українсько-руській народній словесності» (1902)
  • «Словацький опришок Яношик в народній поезії» (1899)
  • «Співаник з Грушова» (1903),
  • «Угро-руські духовні вірші» (1902),
  • «Українські народні байки» (2 т.; 1916),
  • «Українська народна словесність» (1917),
  • «Чи закарпатські українці автохтони?» (1922),
  • «Як поставав світ: Народні легенди з історії природи й людського побуту» (1926).
  • Українські народні байки (звіринний епос). Т. 1-2 / зібрав В. Гнатюк. – Львів: Накладом Наук. т-ва ім. Шевченка, 1916. – 559 с.

Цікаві факти

19 листопада 1997 р.  Постановою Кабінету Міністрів  № 1293  Тернопільському педагогічному університету  присвоєно ім`я відомого вченого   Володимира Михайловича Гнатюка. 2004 р. Указом Президента України № 957/2004 Тернопільському державному педагогічному університету імені Володимира Гнатюка надано статус національного навчального закладу.

Бучацька гімназія ім. В.М. Гнатюка функціонує як навчальний заклад з 1895 року. 20 серпня 1993 року представник Президента України у Бучацькому районі п. Козира І.С. прийняв розпорядження № 235 про відкриття двох гімназійних класів. З цього моменту розпочалася новітня історія навчального закладу, поступовий перехід від загальноосвітньої гімназії до гімназії, який організаційно завершився у 1999 році реорганізацією СЗОШ №1 – гімназії у гімназію ім. В.М. Гнатюка м. Бучача та СЗОШ №1 І ступеня. 

У 1995 році створено Велеснівську ЗОШ І-ІІ ст. ім. В.М. Гнатюка Монастириського району Тернопільської області.

У м. Тернополі названо його ім’ям вулицю, на якій стоїть будинок, в якому зупинявся                              В. Гнатюк – вул. Академіка В. Гнатюка, мікрорайон Новий Світ.

У 1991 року, на честь українського етнографа, фольклориста та громадського діяча Володимира Гнатюка, названо вулицю – “вул. Академіка Гнатюка” у Галицькому районі Львова, що сполучає проспект Свободи з площею Генерала Григоренка та утворює перехрестя з вулицями Січових Стрільців і Леся Курбаса. 

На честь  Володимира Гнатюка від березня 1991 року названо одну із вулиць у місті Івано-Франківськ, що простягається від вулиці І. Франка до вулиці М. Підгірянки.

Поштівка “Академік Академії наук УССР В.М. Гнатюк”.

Випущена до 100-річчя від дня народження В. М. Гнатюка.

Виготовлена на Пермській фабриці Гознака Міністерством зв’язку СССР 1971 року. 

Художник А. Соколов. 

Випущена до 120-річчя від дня народження В.М. Гнатюка.

Виготовлена на Пермській фабриці Гознака Міністерством зв’язку СССР у 1991 році.

Художник Г. Кравчук.

Володимир Гнатюк (1871-1926) – етнограф, фольклорист, літературознавець та перекладач.

Випущено до 140-річчя від дня народження В.М. Гнатюка.

УДППЗ “Укрпошта”. ПК Україна.15 квітня 2011 року.

Художник Георгій Варкач.

Випущено до 125-річчя від дня народження В. М. Гнатюка

Монастириським РВЗ Тернопільської області 9 травня 1996 року.

Художник С. Кафка.

• Володимир Гнатюк встановив рекорд із листування. Він листувався аж з 800 людьми! Гнатюк встигав змістовно спілкуватися з такою кількістю цікавих йому людей тоді, коли ще й радіо було рідкістю.

• З 1900 року Гнатюк був редактором усіх видань Етнографічної комісії НТШ, яку очолив у 1916 р. Таким чином В. Гнатюк став першим професійним науковцем-україністом у Західній Україні.

• Назву “Українські Афіни” для села Криворівня придумав фольклорист, науковець, дослідник Володимир Гнатюк.

• Композитор Володимир Іва­сюк на основі коломийки про чар-зілля В. Гнатюка створив знамениту «Червону руту».

• Вивчаючи систематизовані фольклорні та етнографічні дослідження В. Гна­тюка, письменник Борис Харчук написав повість «Планетник».

 За атеріалами: 

https://zn.ua/ukr/SOCIUM/spadschina : https://meshok.net

Пам’ятник на могилі Володимира Гнатюка.

Личаківське кладовище у Львові