Майстер соціально-психологічної новели

Василь Стефаник (До 150-річчя від дня народження)

Василь Стефаник – талановитий український письменник-реаліст, може, неперевершений до цього майстер стислої соціально-психологічної новели. Його творчість припадає на кінець ХІХ та першу третину нашого століття

Цікаві факти про Василя Стефаника

Стефаник Василь (1871-1936) — український письменник, майстер експресіоністичної новели, громадський діяч, політик.

Народився в селі Русів в сім’ї заможного селянина. Батьки грошей на освіту сина не шкодували. Навчався у Русівській початковій школі (з 1878), Снятинській міській школі (з 1880), потім у польських гімназіях у Коломиї (з 1883 року) та Дрогобичі (з 1891). Там зазнав чимало знущань і принижень.

У 1888 році знайомиться з К. Гамораком та його дочкою Ольгою, майбутньою дружиною.

1890-1892 був виключений з гімназії у Коломиї «за політику». Сьомий і восьмий клас закінчує у Дрогобичі, де знайомиться з І.Франком.

Навчався на медичному факультеті Ягеллонського університету в Кракові.

Коли мати померла, батько одружився вдруге – Василь Стефаник перестає спілкуватися з ним.

В 1904 році одружується з Ольгою Гаморак, живе з дружиною і синами у с. Стецеві, через 10 років дружина помирає.

В 1908 році селяни обирають його послом від радикальної партії до австрійського парламенту; 10 років перебуває у Відні, захищаючи селян.

Письменник тяжко хворіє, в 1930 році переніс частковий параліч. Здоров’я погіршується, трапляються часті серцеві напади, потім долучається ще запалення легенів. 1936 року Василь Стефаник помирає, його поховано в рідному селі.

Формування світогляду майбутнього письменника проходило поза стінами гімназії, бо, як згадує він в автобіографії, «гімназія, крім формального навчання і ворожого відношення до нас, українців-студентів, нічого нам не давала.»

Розвиток трагічних подій в Радянській країні переконало письменника в тому, що більшовицько-сталінський тоталітарний режим ворожий народові, несе йому горе і страждання. dovidka.biz.ua Одержувати пенсію останній раз їздив Стефаник до Львова разом зі своїм сином Кирилом. Прийняв письменника консул, пожалівся, що польські газети розпочали поширювати інформацію голод в Україні. Попросив, щоб Стефаник написав спростування. Але Стефаник відмовився. В той момент у нього в квартирі ночувало два перебіжчика з України, вони йому розповіли, що дійсно в Україні зарз страшенний голод. Консул розгнівався і пригрозив, що Стефаника позбавлять пенсії. Відтоді письменник був позбавлений персональної пенсії.

Довідавшись, що уряд УРСР позбавив митця пенсії, митрополит А.Шептицький назначив йому точно таку ж пенсію. Стефаник попросив касира, щоб той видав йому назначену суму дрібними монетами. Касир це зробив. З великою торбою копійок письменник прийшов і роздав всю свою пенсію, до єдиного гроша, бідним і просив помолитися за упокій душ жертв голодомору на Україні 1933 року…

Сподіваємося, що з цієї статті Ви дізналися щось цікаве про Василя Стефаник

Джерело: https://dovidka.biz.ua/vasil–stefanik–tsikavi–fakti

Василь Стефаник походив з родини заможного селянина, він був видним чоловіком і завжди гарно вбирався, фраки шив у найдорожчих кравців.

Першою любов’ю письменника була Євгенія Бачинська – сестра відомого діяча Лева Бачинського. Проте все закінчилось трагічно: Василь не думав ще про одруження, а Євгенія чекала сватів. Її переживання з цього приводу, вразливість та туберкульоз вкоротили віку дівчині і вона померла в 23 роки. Про неї письменник напише «моя біла любов». Коли ж його запитають чому «біла», Василь Стефаник не відповівши, виправить на «моя перша любов».

За ним упадала і відома оперна співачка Соломія Крушельницька, але Стефаник казав, що чоловіком співачки він бути не може.

Також Василь Стефаник довгий час приятелював і листувався з Ольгою Кобилянською.  Хоча вона була старшою на 8 років, але враження молодий письменник справив. “Ми ходили по гарнім саду, — згадувала згодом письменниця, — і я дивилась на вас зчудованими очима. Великий якийсь птах, незнайомий мені, що злетів звідкись, чудний такий”. Ольга Юліанівна — майстер пера, людина глибоких почуттів, і листування з нею — це було мовби змагання двох митців.

Другою і не менш трагічною любов’ю Василя стала Євгенія Калитовська, але вона була одружена і мала двоє дітей. І хоч відповідала взаємністю, але піти з сім’ї не могла. Він писав: «Євгенія Калитовська мій найвищий ідеал жінки». Але і Калитовська померла рано. «Вона мусила вмерти, бо годі жити з такою бурею в серці, яку вона мала».

Її сестра Ольга Габорак, з якою  пізніше одружився письменник, знала про захоплення письменника до своєї сестри, навіть передавала твори присвяченій Євгенії на День народження. Казала: «Уявляю, як покриє обличчя блідість Євгенії, коли отримає цей подарунок». А в сім’ї письменника говорили «Любив то ту Калитовську до безтями».

З Ольгою Василь Стефаник вчився разом ще у Дрогобицькій гімназії і приятелював. Коли стихла любов до Євгенії, письменник одружився з Ольгою. Шлюбними батьками на їхньому весіллі були Іван Франко і Северин Данилович. Про неї він говорив так: «найбільший мій приятель і мати моїх трьох синів».

Вони разом прожили всього 10 років. Після смерті Ольги жив з третьою сестрою Габораків – Оленою, виключно як приятелі, яка допомагала йому виховувати синів і вести господарство.

З 1908-1918 рр Василь Стефаник разом з Андрієм Шептицьким були послами до австрійського парламенту. Пізніше, на схилі літ, відомий митрополит допомагав письменнику матеріально.

Василь Стефаник був дуже вимогливим як до себе, так і до інших. Наприклад, якщо хтось з синів не приходив вчасно на вечерю о 6 годині, то не дозволяв вечеряти їм пізніше.

Василь так писав про своїх синів: старший Семен – гордий, середній Кирило – добрий, а наймолодший Юрій – розумний. Саме Юрій був улюбленим сином.

В одному зі своїх найвизначніших творів «Камінний хрест» Василь Стефаник описує еміграцію і важку долю заробітчан. Пізніше його син Юрій також подався в еміграцію і виїхав до Канади.

Твори Василя Стефаника перекладали ще за життя. Наприклад, Іван Франко переклав на німецьку мову. Нічиї твори не перекладав, а його переклав.

У 1941 році в будинку письменника в селі Русові відкрито літературно-меморіальний музей.

Ім’я Василя Стефаника носять:

– Премія в галузі літератури, мистецтва, архітектури та журналістики — найвища в Івано-Франківській області відзнака, яку присуджує Івано-Франківська обласна державна адміністрація місцевим авторам

– Прикарпатський національний університет

– Національна бібліотека у Львові

– Публічна бібліотека у Києві

– Вулиці у Львові, Тернополі, Коломиї, Стрию

– Снятинська ЗОШ І-ІІІ ст. ім. В. Стефаника у м. Снятині в якій колись і навчався

– Львівська СЗШ №22.

Василеві Стефанику споруджено шість пам’ятників, в тому числі і в місті Едмонтон (Канада) та встановлено чотири меморіальні дошки.

Думки сучасників та критиків про Василя Стефаника

Варто зауважити, що всі, хто знав Василя особисто, вкрай добре відгукувалися про нього. Так, Ольга Кобилянська в особистому листі до письменника каже: “Страшно сильно пишете ви….витісуєте потужною рукою пам’ятник для свого народу”.              З особливою прихильністю ставився до Стефаника і Франко: не лише через спільні політичні погляди, а й через самобутність творчості.

Одностайними були і критики. “Небагату залишив Стефаник письменницьку спадщину – числом, та зате вона пребагата своєю ціною, своєю вагою, своєю невмирущістю. Так про селян ще ніхто не писав…” – писав про Василя В. Сімонович.

З Лабораторії гуманітарних досліджень

РМАНУМ