Про розвиток учителів: розмова з учасниками проєкту «МАН.Освітянська»

Цифрові та м’які навички, експертність у власному предметі й розуміння психологічних особливостей, креативність і «helicopter view» — українські освітяни невпинно прокачують свої професійні здібності. Для цього існує низка освітніх можливостей, зокрема й новий проєкт Малої академії наук — «МАН. Освітянська».

Нині розпитали учасників проєкту про їхню мотивацію до саморозвитку в умовах повномасштабної війни, які навички та знання особливо на часі і де їх можна отримати. 

Наталія Салюк, методистка Полтавської обласної МАН

Які навички важливо на сьогодні розвивати освітянам?

Читала в Елвіна Тоффлера, що у ХХІ столітті неграмотними варто вважати не тих, хто не вміє читати й писати, а тих, хто не вміє вчитися. Тепер ми постійно маємо розвиватися. І ось три групи навичок, над якими я б радила попрацювати сучасним педагогам. 

Насамперед це глибоке розуміння власного предмета. Ось я, наприклад, викладаю біологію. Без постійного поглиблення знань у цій галузі я б не змогла проводити заняття. 

Друге — це вміння бути посередником чи посередницею. Тепер як в Україні, так і в усьому світі важливо не просто накопичувати й передавати знання учням, а й учити їх самих здобувати ці знання, а ще аналізувати інформацію та критично мислити. 

Третє — це добре розвинені суспільні навички. Здатність до комунікації, вміння працювати в команді цінують всюди. Вчитель/-ка має навчити цього дітей. 

Розкажіть, будь ласка, які освітні можливості використовуєте ви.

Я пройшла в Малій академії наук два спецкурси з мого улюбленого предмета: «Проліферація клітин» і «Основні типи біологічних задач та методи їх вирішення». Вони неймовірні — мені дуже сподобалося. До речі, другий курс надихнув мене організувати для учнів-МАНівців біологічний коворкінг, де ми влітку розв’язували задачі.

Окремо хочу подякувати організаторам, що курси можна проходити в записі. Я не завжди можу бути біля екрана у визначену годину через завантаженість і ситуацію в країні.

Також мені дуже подобаються семінари-практикуми, які проводять у Малій академії наук. Я дуже довго тут працюю, тому багато їх передивилася. Особливо запам’ятався круглий стіл зі STEM-освіти. Хоча це вже не новий освітній напрям, але там дуже багато можливостей, про які не всі замислюються.

Намагаюся використовувати також інші платформи, наприклад «Prometheus» чи «EdEra». Зокрема, мені дуже сподобався на «Prometheus» курс про ментальне здоров’я, відновлення соціально-емоційного стану.

Чому освітяни приділяють увагу й час своєму професійному розвиткові?

Як на мене, поштовх до активного навчання ми отримали за часів пандемії. Раніше просто не було таких онлайн-можливостей для проходження розмаїтих курсів. Завдяки розвитку дистанційного навчання ми змогли підготуватися до періоду повномасштабної війни. 

Зараз, як і раніше, навчаємося заради дітей, тільки робимо акцент на дещо інших навичках. Наприклад, дітям тепер потрібно розповідати про вибухонебезпечні предмети чи правила поведінки у разі хімічної атаки. Тож нам самим потрібно цього навчатися.

Також важливий соціально-психологічний розвиток, емоційна підтримка. Міністерство освіти і науки України недарма зосередилося на темі ментального здоров’я. Важливо вміти підтримувати власний психологічний стан і вчасно помічати, яка допомога потрібна учням.

Віктор Малиновський, методист Рівненської МАН

За вашими спостереженнями, які зараз навички потрібні освітянам?

Моє кредо — «Ніколи не пізно вчитися!». Це може бути і вузька спеціалізація, і загальні методики викладання. 

Також сучасні вчителі обов’язково повинні мати базові психологічні знання. Коли повітряні тривоги трапляються під час занять, потрібно вміти заспокоїти дітей, аби організовано вивести їх у безпечне місце. 

Без цифрових навичок тепер теж ніяк. За останні три роки, з часів пандемії ковіду, ми з колегами навчились ефективно проводити заняття повністю дистанційно в «Google Meet» або ж у змішаному форматі з різними онлайн-інструментами.

Розкажіть, будь ласка, про ті освітні можливості, якими користуєтеся. 

Особисто я постійно відстежую, що нового з’явилося в науці. Цікавлюся ядерною фізикою ще з інституту. Тоді ми проводили дослідження радіоактивного фону в місті Рівному, робили цікаві прилади, наприклад перші іскрові камери, які давали змогу побачити треки заряджених частинок. Коли я побачив, що в Малій академії є спецкурс «Ядерна енергетика», ясна річ, долучився. 

На курсі намагався бути не просто пасивним слухачем. Якщо щось не розумів, ставив питання. Наприклад, мені хотілося ще глибше зануритися в дослідження елементарних частинок. Також я дискутував з автором курсу щодо деяких тез. 

А ще я пройшов у Малій академії наук курс «Вступ до нанотехнологій та наноматеріалів». Цією темою я тільки почав цікавитися, тому тут у мене було безліч запитань. Нанотехнології лежать в основі комп’ютерної техніки — усіх чипів і мікросхем. Це більш актуально для фізиків-практиків, а я веду гурток теоретичної фізики, але отриманою інформацією все одно ділюся з учнями за нагоди.

Як гадаєте, чому в часи війни важливо інвестувати у свій розвиток?

Відповідь дуже проста: рано чи пізно війна закінчиться. Нам потрібна перемога та ефективна повоєнна відбудова. Без знань це неможливо. 

Тож ми розвиваємося, аби якнайкраще готувати учнів до майбутнього. У цьому напрямі Мала академія виконує дуже велику роботу. 

Наші учні роблять винаходи, які можуть бути корисними на фронті. Наприклад, Павло Мінаєв розробив зволожувач кисню. Пам’ятаєте, як за часів пандемії не вистачало кисневих концентраторів для людей? Тоді Павло й придумав простий прилад на основі пластикової пляшки, до якої можна під’єднати кисневий балон. Уся суть у перехідничку — завдяки йому людина може дихати і не боятися, що обпече легені киснем. Його випробували в лікарнях, і лікарі дали позитивний відгук. Цей пристрій, до речі, можна застосовувати і в польових умовах. 

Тетяна Мороз, вчителька Херсонського академічного ліцею імені О. В. Мішукова, керівниця наукової секції КЗ «Мала академія наук» ХОР

Як ви гадаєте, які навички варто розвивати вам і вашим колегам у теперішніх умовах?

Розвиток навичок освітян — це постійний процес. Вчитель/-ка розвивається для себе і для своїх учнів.

Передусім варто розвивати педагогічну майстерність, бо це основа. Вчитель/-ка має використовувати ефективні методи навчання, пробувати новітні стратегії. Наприклад, технології інтерактивного навчання, ігрові технології, особистісно-орієнтоване навчання, проєктну діяльність. Для цього треба бути проактивними — така людина змінюється сама і змінює всіх, хто поряд. 

Педагоги на сьогодні мають бути гнучкими, адаптивними. Це стало особливо очевидно, коли почалася пандемія коронавірусу. Тоді всі, хто не змогли пристосуватися до нових умов і перейти на дистанційний формат роботи, просто пішли з освіти.

Ще одна здатність, яка знадобиться у вчительській професії, — «helicopter view». Це про ширший погляд на життя. Як правило, ми, вчителі, зосереджені суто на своєму предметі, але важливо бачити і загальну картину. Наприклад, під час вступу до вишу діти часто бачать мало опцій: якщо розуміються на біології, розглядають тільки медичні спеціальності. А на сьогодні є чимало альтернатив: генна інженерія, біотехнології тощо. З цим можуть допомагати вчителі із ширшим баченням галузі.

Наступний аспект, на який важливо звернути увагу, — це розвиток навичок гуманної педагогіки. Українські діти нині навчаються в дуже непростих умовах, перебувають у стресі. Учитель/-ка може своєю небайдужістю допомогти дитині вийти із цього стану. Наприклад, минулого року мої 8-класники писали науково-дослідницькі роботи в Малій академії наук. Коли потрібно було представляти наукові проєкти на обласному рівні, постійно вимикали світло, але ми це зробили незважаючи ні на що. Позиція небайдужого/-ї вчителя/-ки допомагає учням бути впевненішими, набуваючи нових знань та досвіду.

Лідерські якості вчителів стають у пригоді в організації освітнього процесу. Я вчителюю в Херсонському академічному ліцеї імені О. В. Мішукова. Наш навчальний заклад, попри все, продовжує працювати дистанційно. Цей формат роботи обмежує дітей територіально, їхні соціальні контакти зводяться до родинних. Ці учні вже не так яскраво проявляють свої лідерські якості. У таких умовах тільки вчитель/-ка може допомогти дитині розвинути лідерський потенціал. 

Також важливий творчий підхід у вчительстві. Так ми можемо краще зацікавити учнів предметом і самим процесом навчання.

Які напрями розвитку ви обираєте для себе? 

У Малій академії наук я вибирала курси, пов’язані з професійною діяльністю. Я доволі давно здобула фахову освіту, і знання, які ми там отримали, відрізняються від того, що потрібно викладати нині в навчальних закладах. Тож курси допомагають мені бачити, які є зміни в галузі. 

Перший курс, який я пройшла, — це «Проліферація клітин». Його авторка Інна Горюнова поділилася з нами на заняттях особливостями життєвого циклу клітини, знімками якісного цифрового мікроскопа. У нас у школах такого обладнання немає. Тож те, що вона дозволила користуватися цими матеріалами на власних уроках, дуже допомагає зацікавлювати учнів. 

Наступний спецкурс — «Генетично модифіковані організми». Тоді був блекаут, і завдяки участі в курсі я не лише отримала нову інформацію, а ще й перейняла досвід викладання в таких умовах. Наші вчителі робили записи уроків, зберігали презентації, ми мали доступ до відповідей на запитання в чаті. Коли я отримала сертифікат перед Новим роком, це був, мабуть, головний подарунок.

Ще один курс, який я пройшла в Малій академії, — це «Вступ до нанотехнологій та наноматеріалів». Дуже цікавий курс: вивчення хімії з урахуванням міжпредметних зв’язків з біологією. Пані Ірина Бей та Олександр Толстов так презентували цей матеріал вчительській авдиторії, що його можна застосовувати і на уроках біології, і частково на уроках з основ здоров’я, і в інтегрованому курсі природничих наук.

І останній курс від МАН, який я пройшла наприкінці минулого навчального року, — це «Основні типи біологічних задач та методи їх вирішення». Світлана Антоненко та Інна Горюнова дібрали дуже цікаві біологічні задачі, які дають той самий «helicopter view», про який я говорила на початку. 

Чи встигаєте ви користуватися ще якимись освітніми можливостями? 

Я беру участь у відкритих онлайн-курсах і вебінарах, які проходять на платформах «EdEra», «Google Classroom», «На урок» і «Всеосвіта». Навчаюсь у соцмережах через обмін досвідом. Наприклад, у телеграм-групі «Біологи Херсона» завжди можу отримати консультацію від колег. 

Ще одна можливість отримати нові навички — волонтерство. Воно також допомагає покращити емоційний стан тим, хто потребує психологічної допомоги. Я перед початком повномасштабної війни привезла дітей для участі в конкурсі «Еко-Техно Україна». Наша дружна команда виїхала з Херсона 20 лютого, а зворотні квитки були на 25-те. Ми ними не скористалися. Я потрапила в Херсон тільки цього літа. Єдине, що мене рятувало, — це волонтерство. Через активні бойові дії ми завершили навчальний рік раніше. Тож майже сім місяців п’ять разів на тиждень я ходила у волонтерський центр. 

Чому освітяни інвестують у свій розвиток попри те, що в нас війна? 

Наш фах — це покликання. Учителі відчувають відповідальність перед своїми учнями, перед суспільством. Війна не буде тривати вічно. А освіта надважлива для майбутнього не тільки кожної дитини, а й усієї нашої держави. Саме освіта допоможе Україні відновлюватися й розквітати. 

Під час війни освіта може бути навіть ще важливішою, ніж у мирний час. Наприклад, діти на окупованих територіях Херсонщини дивляться записи українських уроків, хоч там їм це забороняють робити озброєні рашисти.

Освітяни всієї України продовжують навчати дітей. Вони доводять своєю щоденною титанічною працею: освіта — в безпеці.

Ілюстрації: Олена Ковальчук