РІВНЕНСЬКА МАЛА АКАДЕМІЯ НАУК УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ18 грудня 2022 року вшановуємо геніального українського драматурга Миколу Куліша. «Характер його творів і характер його особистости, життя і долі неподільні. Микола Куліш був франківський цілий чоловік», – писав про нього упорядник видання «Розстріляне відродження» Юрій Лавріненко. Уродженець с. Чаплине, що на Херсонщині, маючи буремну воєнну біографію молодого бійця і дослужившись до рангу штабскапітана, 1919 року повертається у рідні Олешки, де аж до переїзду в Одесу 1922 року працює інспектором народної освіти. У 1922 – 1925 рр. виконує обов’язки інспектора Одеської облнаросвіти та за порадою наркома освіти Олександра Шумського переїздить до Харкова. Знайомство і дружба із Миколою Хвильовим, Павлом Тичиною, Лесем Курбасом і його театром «Березіль» позначаються на творчості Миколи Куліша, виявляючи унікальний комедійний талант драматурга. Непомильне око й тонке чуття драматурга, який вміє уважно слухати голос доби та розрізняти людське за будь-яких карколомних змін влади, породжують яскравих типажів його п’єс. Але гостра і незалежна суспільно-критична думка письменника не сприймалася совєтської цензурою, тому драми заборонялися до постановки, як би Лесь Курбас і Миколи Куліш не редагували текст на вимогу (так було з «Народним Малахієм» і «Миною Мазайлом»). Однак головних дійових осіб Кулішевих п’єс з їх ідейною фанатичною позицією комуністів-ленінців важко було звинуватити в антирадянській позиції.
Доля Миколи Куліша, як і більшості активних і свідомих українських діячів 1920 – 1930 років, склалася трагічно. Сталінський режим навіть у застінках сибірського табору цинічно продовжував користатися з таланту драматурга, припоручивши йому готувати постановки в невільничих умовах.
3 листопада 1937 року Микола Куліш був розстріляний в урочищі Сандармох з нагоди 20-ої річниці Жовтневої соціалістичної революції.
Невимовно шкода, що п’єси Миколи Куліша рідко втрапляють у репертуар сучасних українських театрів. Але вони, як ніколи, суголосні нашій добі! Ці тексти можна цитувати й цитувати, а ви спробуйте розпізнати їх:
«Скажіть, Улю, паляниця! Раз паляниця у вас вийшла, це знак того, що скоро навчитеся мови…»
«Українізуйте мене, Мокію!»
«Знаю! Оце саме «ге» і є моє лихо віковічне. Прокляття, якесь каїнове тавро… О, як не хвилюватися, як коли саме оце «ге» увесь вік мене пекло і кар’єру поламало».
«Це ж єдиний мій заробіток – «ге»… Самим «ге» тепер і живу…»
«Не бачили, не читали? «Харків» – написано. Тільки що під’їхали до вокзалу, дивлюсь – отакими великими літерами: «ХАРКІВ». Не Харьков, а Харків. Нащо, питаюсь, навіщо ви нам іспортілі город?»
«А де у вас тут витерти ноги?»
«Всяке тобі штокає, какає,– приступу немає. Здрастуйте, чи що!»
«Не так давно я прочитала, щоб ви знали товариші, одну дуже цікаву книжку. Я прочитала всю книжку, і в тій книжці прочитала буквально все, що було написане і надруковане в тій книжці. Буквально все. А найбільш я прочитала, щоб ви знали, таке глибокодумне місце: життя – то є все…»
«Хоч ярмо й червоним стане, та ярмом не перестане!»
«Тільки тоді, як Петраркою стане той, хто сьогодні б’є жінку, – наступить всесвітня революція! А ти її – «к чорту»! Цілу проблему».
«Легше вчинити три революції одразу, ніж скажімо, відкритися дівчині вперше».
«Ну раз вбив уже – закопай, хочеш одкровенно – не закопуй. Але ж чоловік не недокурок, щоб його втикати отак в землю! Не можу дивитись на таку цивілізацію! Мировая досада шкребе!»
«Кожне слово переконує тоді, коли за ним дзвенить зброя!»
«А он тобі надворі що – весна? А ондечки подивись що – сонце? Та яке сонце, гей! – Та… сонця ж не можна їсти. – А то так: сонце не ґава – його не впіймаєш. Та тільки ти не добрав діла, синок! Сонце припече, трава наросте, рогоза в річці, риби наловимо, юшки наваримо… Ну, а там незабаром трах-тара-рах – хліб уродить… А поки що в мене сьогодні ґава є. Катай, синок, до мене жити!»
Наталія Хомеча, методист відділень мовознавства, фольклористики та мистецтвознавства РМАНУМ
