Амбіційні та незалежні (Нотатки із заняття гуртка психології)

Опубліковано: by

Надзвичайно важливо у нас час вміти доносити свою думку до аудиторії, зробити все можливе не лише для того, щоб вас хотіли слухати і чути, а й уміти переконати велику аудиторію з одного слова, стати лідером громадської думки, щоб у всіх виникло лише одне бажання – встати і піти за вами, довірити вам свою волю, свій вибір. Але водночас це велика відповідальність промовця, яка полягає у можливості вибрати саме ті слова, аби будь-яка людина, незалежно від матеріального статку, професії, віку чи навіть статі, почула та відчула у тій промові щось своє, рідне, ніби звернення до себе.

Ми навчалися виголошувати промови, спираючись на слова, сказані великими людьми свого часу: Джорджем Вашингтоном, Томасом Вудро Вільсоном, Михайлом Грушевським, Вацлавом Гавелом, Матір’ю Терезою та іншими.

“… турбота про ваш добробут, яка збережеться, доки я живий, і розуміння небезпеки, цілком природно викликане цією стурбованістю, змушують мене в моменти, подібні до нинішнього, пропонувати на ваше законне обговорення і рекомендувати на ваш розгляд деякі думки, що стали результатом довгих міркувань і ґрунтовних спостережень, що здаються мені дуже важливими для вашого щастя як народу.” (Із “Прощального послання” Джорджа Вашингтона від 17 вересня 1796 року)

“Вони щасливі, що могли купити своєю кров’ю такі вартості своєму народові! Батьки, брати, сестри тих, котрих ми сьогодні ховаємо! Стримайте сльози, що котяться з ваших очей, як стримую я. Бо ж ті, котрих ви ховаєте, доступили найвищого щастя – вмерти за Отчизну! Їх слава і вдячна пам’ять про них житиме з нашою свободою разом, серед народу нашого однині і довіку!” (Із промови Михайла Грушевського під час похорону полеглих захисників Крут 19 березня 1918 року)

Марія Шеін,

керівник гуртка психології